Павло Штепа "Московство"

2007-12-06T18:09:13Z

У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду Російської імперії. Автор з позицій патріота України всебічно розглядає історичне підґрунтя визвольних змагань свого народу за здобуття незалежності, створення української держави, пророкує їхнє переможне завершення. Ця книга є скороченим варіантом видання 1968 року, що здійснене в Торонто (Канада). Зокрема, вилучено ряд використаних автором матеріалів тогочасної радянської преси, які спростовані плином часу, втратили свою актуальність.
Книга розрахована як на фахівців – істориків, політологів, так і на широкого масового читача.

http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=1657

река Харьков

2007-09-11T15:53:25Z

Харьковчане

2007-08-27T12:14:26Z

Тартак

2007-08-15T09:52:13Z

http://tartak.com.ua/

Мій Народ | http://tartak.com.ua/data/mp3/miy-narod.mp3

Мій народ – старий сивий дід,
Що живе на цій землі кілька тисяч літ.
Сидить собі на призьбі, у вуса посміхається,
Час від часу із малечею пограється.
Люльку натопче, казку розкаже,
Одне слово мовить – наче вузлом зав’яже.
Пишається жовтою нивою, милується синім небом,
І всіх пригощає солодким медом.
Мій народ – бабуся старенька,
Одним – ніжна бабця, іншим – ласкава ненька.
Пахне пирогами та любистоком,
За великою родиною доглядає дбайливим оком.
Мій народ – дядько працьовитий,
Добре роботу робить і хоче добре жити!
Має сильні руки, велике серце має,
На роботі – горить, на весіллі – гуляє!

Та посіяли дівки льон, та посіяли дівки льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівки льон.

Мій народ – жінка у хустині.
Була привітною колись, привітною лишилась нині.
Всього їй досталося – і добра, і лиха!
А вона в радості – гучна, у нещасті – тиха.
Мій народ – це наші хлопці кремезні,
Колись такі носили чуби довжелезні.
Тепер чубів немає, але кожен і без чуба –
Гнучкіший від лози, міцніший від дуба.
Мій народ – це красуні-дівчата.
У інших таких мало, а в нас таких багато!
Червоніють від сліз, рожевіють від сміху,
Своїми ласками дарують неймовірну втіху.
Мій народ – діти веселі –
Щастя кожній родині, радість кожній оселі.
Хочуть усе вміти, прагнуть усе знати,
Люблять свою маму, поважають свого тата...

Та не вродило дівкам льон, та не вродило дівкам льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівкам льон.

Мій народ розкиданий по всьому світу.
І на чужині в нього виростають чужі діти.
Чужій землі дарує свій талант і своє вміння,
Але ж у цій землі лишилося його коріння!
Мій народ знову може стати кращим –
Незаляканим, незатурканим і неледащим...
Усміхнеться братам, сестрам і собі самому,
Знову стане господарем власного дому!

Ох і вродило гірчаки, ох і вродило гірчаки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, гірчаки.

А чужії хлопці - дураки, а чужії хлопці - дураки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дураки.
Бо хотять з нами ночувать, бо хотять з нами ночувать,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, ночувать.
А наші хлопці не велять, а наші хлопці не велять,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, не велять.

Ой нема того | http://tartak.com.ua/data/mp3/oi-nema-togo.mp3

Розбуди мене тихою піснею,
Поцілуй вустами гарячими.
А то сльози мої стали прісними,
Та зіниці стали незрячими.
Моє сонце сховалось за хмарами,
Моє небо фарбується мрякою.
Серце б’ється глухими ударами,
Наче хтось по землі – гіллякою.
Ми колись були світлою силою,
Воювали з темінню хворою.
Тільки сила нам стала немилою –
Замінили силу покорою.
Рідну землю сповили туманами,
Окрутили підступними чарами.
Старші вічно живуть оманами,
А молодші ростуть яничарами.

Ой нема того на селі,
Що у Галочки на столі,
Ой є що їсти, ой є що пити,
Є й кому припросити.

Хто вони – ті, що вчора браталися?
Ті, що вчора горіли, – де вони?
Куди зникли? Що з ними сталося?
Та які їх скрутили демони?
Кожен марить ефектом відсутності,
Уникаючи відповідальності,
І, питаючи правди в підступності,
Вибирає престижні спеціальності.
Відділяє себе від кореня,
Відриває себе від рідного.
Прапор свій пофарбує кольором,
У який фарбувати вигідно.
Кров не точиться свіжими ранами,
Дух потух за мурами-гратами.
Поставали усі ветеранами,
Хоч не встигли побути солдатами.

В неї ненечка старенька,
Як голубочка сивенька,
По хаті ходе, мисочки носе,
Нас до обіду просе.

Залишилися знов, наче сироти,
При дорозі, якою не ходжено.
Хіба можна в своє не вірити?
Хіба ж нас такими народжено?
Заплітаємо слова у речення
Так, що змісту шукати даремно.
Від матеріального забезпечення
У душі стало зимно і темно...

В неї батенька немає,
Дядько за батька вправляє,
По хаті ходе, пляшечки носе,
Нас до горілки просе.

Я не хочу | http://tartak.com.ua/data/mp3/ianehochy.mp3

Як уже набридло чути знову і знову
Порожні балачки, пафосні розмови!
„Мова калинова”... „Пісня солов’їна”...
Ще трохи побалакаємо – зникне Україна!
Згубили культуру, забули історію,
Почуваємося зайдами на своїй території.
Віримо чужим, своїм не довіряємо,
Розводимо руками – маємо, що маємо!
Сьогодні братаємося, щоб завтра продати.
Кум іде на кума, брат іде на брата.
Національна ідея, як засіб спекуляції.
Здобули державу, втратили націю...
Коли ж у народу більше немає відваги,
Немає власної гордості, немає самоповаги,
Коли кожен за себе у своїй хаті скраю –
У такого народу і героїв немає!

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...

Подивіться на нього – він сьогодні в ударі!
Правда, без вишиванки та без шароварів...
Він – один серед тих, хто готовий до бою,
Серед тих, хто готовий стати героєм.
Він пройшов крізь вогонь, переплив через воду –
Все заради вітчизни, заради народу.
Із мільйонами інших він пішов воювати –
Усі полягли, а він лишився стояти.
Та одразу ж поглине пафосна лава,
Понавісять медалі, кричатимуть: „Слава!”...
Він житиме довго, він житиме дорого,
Але стане нашим внутрішнім ворогом.
А де ж ті, яких було закатовано,
Спалено, порубано, побито, репресовано?
Де ті, що життя віддали за своє –
Де вони є? Де вони є?!

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...

А насправді так просто змінити життя!
Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття,
Полюбити свою землю, свою рідну природу,
Відчути себе часткою єдиного народу.
Бо ми не безрідні, бо ми – українці!
Тож досить плювати в дідівські криниці,
Досить боятися вірити в краще,
А своє на чуже не міняти нізащо!
Спільнота розумних, міцних, незалежних,
Без „правобережних”, без „лівобережних”,
Добрих, привітних і незрадливих,
В усьому єдиних, в усьому щасливих.
Лиш уявіть, якою стане країна,
В якій кожна людина живе, як людина,
В якій все, що хороше, – значить і наше!...
Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

Я не хочу бути героєм України –
Не цінує героїв моя країна!...

Скульптура по ул. Петровского

2007-08-14T16:53:04Z

Госпром. Харьков

2007-08-14T15:18:45Z

Я хочу жити і померти щасливим

Павло Штепа "Московство"

река Харьков

Берег

Лес

Харьковчане

Рыбак

Пахарь

Тартак

Скульптура по ул. Петровского

Госпром. Харьков